Сьогодні її зустрічали холодні та пусті коридори. Друга ночі, у повітрі запах спирту, якихось медикаментів і сирості, а перед взором тіні, що дражнили власними ледве помітними рухами, а, либонь, це все вже здається і є галюцинаціями… Галюцинаціями, бо зовсім нещодавно виходила з цієї клітки, тягаючи клеймо провини, виступила за поріг вічно чистого та сірого кошмару у відносно сонячний день спочинку. Навіть промені не гріли від розуміння… Десь меж стін донині знаходиться їй кохана людина.
Де-не-де блимкало світло на секунду чи кілька, у кінці коридору чорними силуетами бігали дві або три медсестри, складно розгледіти; чуються шурхіти, робота різноманітних приладів, що полегшують працю медиків, кроки. Моторошно, так як кожен звук відбивається широким об’ємним ехом об рамки простору, повертаючись до вух майже єдиної його жертви, ріжучи неочікуваністю, буцім ножем. Вибирає паня присісти на старезну лавочку, бажаючи абсолютно забутися, зробити вигляд, що й зараз у теплих обіймах, компанії цигарок, диму, близького до туману, а також бубоніння із старесенького телевізора, якому потрібно було час від часу поправляти антентку. Запах духів, смак вина, чужі очі: вони зараз… Нагадували дві мильних плями без деталей.
– Готьє ту-… – Скрип дверей і неповна фраза вмить зникли, настала та ж гармонія оркестру ледве чутних погуків часу, факту, мовби далі йде, не зупинився. Обличчя молодої працівниці закладу ледве видно кривиться, потім же перетворюється у вираз жалю, співчуття. Співчуття до бідної юначки, котра й одягнена в ганчір’я, і навіть не взяла із собою кофтини у свіжу літню ніч, лиш телефон, побитий життям, розмальований позаду. Єдина персона напроти, питання зайві, – гаразд… Пройдемо ж, пані, варто багато чого обговорити, як мінімум… Останні події, – погляд не читається, лице стало, немов лялькове в очах розгубленої світлявки, яка вже й сама походила до маріонетки, ниток не вистачає, хіба зостали за собою глибокі подряпини на кінцівках. Із них корку здерли, майже зажили, але перетворилися в бозна що.
Піднявшись не одразу втямила — світло з кабінету було набагато яскравішим за те, що осяяло формальну залу очікування. Мружачись зітхає, робить крок уперед, невпевненоно озираючись назад. У цьому стані… Виникала дума, може, сон? Сон, а не ява, от зараз прокинеться, зараз знову повернеться до приємнішої реальності, а сьогоднішнє дійство протягом днини не згадає більше. Проте чуду не статися, змирися, Одрі, змирися.
– Усе дуже погано, еге ж? Не намагайтеся втішати мене, – наперед попереджає дівчина: дратували награні фрази підтримки, заклики продовжувати власне нікчемне існування тощо… Були лишні, волілося чіткості, чистоти діалогу і його швидкості, у цілому, аби на нервах не грали, мовби на арфі, струни якої стараються розірвати.
Посміху фортуни не вартувало очікувати, чуда не сталося, чуда не збулося… Пред очима пролітають спогади, поклик серця рекомендував поспішати.
Музика гуділа, роздираючи вуха, а голоси людей нагадували ситуації, коли через поганий зв’язок співрозмовника по інший бік телефону з’їдало хмаровинням шуму. Зливалися в одну незрозумілу суміш, що із спроби в спробу не годна була скластися буквами в потрібні слова. Бокал. У ньому смішно із сторони в сторону хиталося вино. Холодне-холодне, вилите з пляшки, що хвилину тому стояла під загрозою знищення, а точніше розбиття, так як хтось із гостей, яких вона, до речі, бачила вперше, вирішив розпочати танець із, знову ж, незнайомою дівчиною. Раз, два… Раз, два… Диктуючи незрозумілий темп собі під ніс продовжував і продовжував вертітися із кута в кут, іноді намагаючись повторити трюки з фільмів, що осіли в пам’яті, однак мало вигляд максимально незграбний і жалюгідний. Схожу думку ділила пасія, тож через кілька секунд відштовхнула від себе кавалера; він зизо навалився на стіл, буцім тварина, у якої ноги підкосило, а після з печальним скулінням помчався за обраницею, звільнивши кімнату від зайвого смроду. У купі людей мало помітною була драма, ну а мебелі напроти жити недовго, от-от хтось застрибне на гнилу деревину, потім упаде…
Переламається навпіл, як і всі минулі.
Зненацька вколовши пальця об щось стирчаще з дивану, ойкає, запихаючи рану в рота й оглядаючись навколо. На горизонті, а точніше у двірній рамі, з’явилася чорна маківка. Мда, сьогодні обидві гляділися ще гірше, аніж зазвичай… Айбо варто зауважити, що для Одрі її королева завше лишається королевою. Неприступною, привабливою… Плаття вже розірване, акуратно вкладене зранку каре перетворилося в гніздо, а помаду розмазано в бік, як і туш. Не виділялися в тутешніх реаліях, а як почала наближатися, то на обличчі юначки з’являється обережна всмішка. Алкоголь грає в крові, дівчині хочеться… Банальних обіймів, тож підходить ближче, незручно розправляючи руки… Поштовх. Злітаючи назад на м’яке сидіння, шоковано зиркає до супутниці.
Потихеньку та акуратними рухами руки чорнявої наближаються до грудей іншої, підлазять до лямки, а пухкі губи красуні все ближчі до шиї партнерки, айбо неочікувано мовби сніг на голову виникає заява:
– Аї, я не хочу, мене нудить, – шепоче Готьє, відвертаючись, поки під вухом роздратоване зітхання, на шкірі чується чуже дихання. Кінцівку не забирає, навпаки починає діяти наполегливіше.
Одна секунда, а вже цілеспрямовано відлазить, захищається від доторків і махає головою туди-сюди. Плід колись заборонений тепер он нагадує небезпеку, яка величною горою здіймається напроти, притискає суперницю та нагадує їй за свої переваги, домінантність. Кожен прояв небажання почути, мов опік на блідому ніжному тілі.
– Ох, моя Богине, чого ж у Вас сьогодні настільки поганий настрій? Лишень трошечки, я не годна без поживи, не маю більше терпіння, будь ласка, дослухайтеся. Якщо ні, то… – Зла мармиза тепер же по-акторськи сумна, майже до сліз. У спробах переконати панянку відчайдушно старається в натяки фізичного контакту, однак із стріском ідея провалюється, доводиться відступити. Зверхній погляд, ображений… Одразу відчула на собі абсолютно кожне чуття вкладене в коротку, незначну дію, а після замружилася, не в змозі терпіти. Провина. Отак, саме вона стукала по черепній коробці, змушувала встати й, мо’, попросити вибачення? Чи запізно? Чи варто? Проте без зайвих слів співрозмовниця обертається спиною, театрально в кілька перших ходів заносить різкості, твердості, сили.
– Ох, я… Не жадала сварок, вибач, будь ласка, – усе це лишень дія чергової пляшки пива, еге ж? Не інакше, настільки безпардонною кохана стає рідко, в усьому винна залежність, Одрі не має права засуджувати, сердитися, тільки поводитися доросліше, відповідальніше, помагати рідній душі, правда ж? Спроба взяти чужу руку до власних долонь, аби, як мінімум, зігріти, провалюється. І хвилі не пройшло, а відсмикнула. Га?
– Не чіпай, мене нудить, – з особливим акцентом на останніх двох словах… Вирішує йти геть, полишаючи свою «Богиню» позаду, розгубленою, похиленою фігурою без краплі впевненості, настрою, мотивації повертатися до гіркого та кислого діалогу. Потерпіла б, проблемою виявилося… Не хочеться їй, шкода ото! Навпаки цінувати повинна, вихоплювати крихти уваги, збирати їх і зберігати, згадувати, як манну божу…
Узявши до рук випадкову цигарку, наче, ще не використану, прямує до балкону, гострим жестом чіпляючись за ручку й відчиняючи двері вірного виходу до свіжого повітря. Тривога. Зараз цей монстр, буцім купа ниточок, що плутаються утворюючи нові й нові вузли, обмотує кінцівки, шию, а після розсуд. Знищуючи тямку, душачи кожну думу ріжучими краями, яка не стосується жертви нещодавнього дійства, викликаючи ще частішу нудоту, головний біль, стискаючи груди; справді дихати складніше, враження, гейби на тіло поклали велитенський важок.
Видих. Пред очима простягається сіре небо й безбарвний пейзаж. Не дивлячись на походження й багатства батька господарки квартири, себто її, жили однаково бідно. Ця квартира дісталася фактично задарма, майже без меблів: із старим телевізором у вітальні, невеличким столом, розваленим диваном, а на кухні хіба плитою, старшою за них двох разом… Тож і не вартувало очікувати неймовірних видів, навіть із п’ятим поверхом, що відносно непогано.
Купа сірих занедбаних будівль, ледве помітні групи дерев меж бетонних мурів міста, а також не без машин, звуків моторів, що вже заполонили голову, пучків курива. Оркест нещасної, нудної буденності, особливо без… Особливо без Аї, яка ображено втікла.
А взагалі… Саме в такі моменти почувалася насправжки порожньо, самотньо. Самотньо, не зважаючи на те, мовби багацько знайомих має, спілкування, «друзів»… Усі вони пусті, а єдина персона, яка здавалася інакшою, завше зникала за спиною тисячі картонних фігур, котрі нібито запрограмовані на одні й ті ж дії. Випив, зайнявся сексом, закурив, заснув і по колу. Кожна гутірка з ними неясна, їхні мармизи не осідають у пам’яті, тож і щоразу здаються незнайомими, навіть кедь чорнява вже всоте запрошує їх на пляшечку коньяку, а мозок відмовляється сприймати реальність реальністю, себе людиною, а, либонь, інших… Одним словом вистава, точно не буття.
Згадавши за сигарету, почала швидко ритися кишенями. В одній найшла хіба крихти від печива, в іншій абсолютно нічого та без особливих надій покосилася назад, як притьмом до рук поклали запальничку. Га? Звідки? Послання долі? Опускаючи погляд майже підстрибує, так як помітивши нечітку темну фігуру була годна серце погубити, от-от вистрибне та втече, як душа з тіла. Видих. Спокійніше, то лишень хлоп, якого вона… Не вмітила, лежачим на підлозі без свідомості. Мда. Мабуть, вийшов покурити, а назад не повернувся, що мало турбує всю компанію загалом; про зникнення Готьє тим паче не згадають, бо чітко домовилася, мовби більше й ковтка спиртного не зробить, інакше так і до могили недалека путь. Ну а як випадаєш із традиції добиватися стану свині — одразу ж цікавиш лиш рідких, тверезих хіба чудом, особистостей. Пахне сирістю, через секунду до композиції доєднується різкий перегар із боку випадкового алкоголіка, а глуха музика з квартири перебивається кашлем його.
– Гейби привида побачила! Коли на твою ладу руку підняв, так одразу ж, ніби вовчиця гирчала, погрожувала, ще й ножа впевнено вхопила, а туйки ледве ворухнувся, як готова вниз стрибнути, – чується сміх, а тушка підіймається не дуже поспішаючи. Штани чорні в пилюці, сам майже зелений відтінок замав, походив на труп, імовірніше ходячий, аніж звичайний лежачий.
– Дякую, – коротко відповідає вона, скориставшись запальничкою й кидаючи її назад у бік хазяїна. Він незадоволено закатує очі, поки співрозмовниця відвертається, вдихаючи до легень дим. У момент гадала, що зараз подавиться, однак пощастило обійтися без схожих проблем. Наглий поштовх і папіроса відлітає кудись далеченько на землю прямо з рота світлявки, – якого!.. – Писка прикривають рукою, пхають в пику ту ж річ на пару з цибухою, дорожчої марки, навіть вигляд мала якийсь елітніший чи що.
– На. Труїся бодай якісним, а не лайном із магазинчику через дорогу, – урешті вставши на ноги й спираючись об огородження балкону, набирає повні легені свіжого повітря, умітивши як «коліжаночка» уже затягується, висмикує з її хапки джерело вогню та доєднується до перекуру, – що? Грошей у принцеси Готьє вже не вистачає чи як? – Саркастично й огидно промовляє тільки кілька слів. Волілося вдарити по морді, так стримується, але не поспішає контактувати.
– Як звешся хоч? – Відводячи позір на картинки спереду, зацікавилася найбанальнішим. Рудий, здається, схожих пред увагою не бігало, ну от не згадає жодного знайомого з яскравими веснянками та неабияким строкатим образом від самої матінки природи. Сто відсотків натуральні, де ж купив би й за які гроші настільки якісну фарбу. У їхньому місці далі галімих барвників нічого не чули та не бачили, а, мо’, не хотіли.
– Ох, не дарма Аї ляси точила, що маєш пам’ять, як у золотої рибки. П’ять хвилин, кліпнула й забула… – Обережно штурхаючи дівчину, відсувається, аби не отримати віддачі. Шурхіт від пилюки під ногами дратував, хоча, імовірніше, хрускіт… – Із самого початку ж мовив звідки згадати годна, а от, виявляється, не дослужився, – награно печально хитає макітрою, отримує щиголя, незадоволено ойкає.