До речі, якщо ти уважно придивишся до поетів, які говорять про чудове жіноче тіло, чи не простіше сприймати їхні слова буквально? Можливо, ти відчуєш силу, укладену цими словами? Я маю на увазі той стан, коли пальці лоскочуть тебе зсередини.
Ось він стоїть, невідомий воїн. Він із товаришем щойно вбив ворога. У нього є кінь, зброя та все те, що має приносити щастя. Ось він усміхається – адже нічого прекраснішого на цьому світі немає. І чи можна назвати цей світ недосконалим? Це залежить від того, що він думає. Звичайно, якщо людина просто стоятиме і дивитиметься, вона нічого не побачить. Але якщо дивитися разом із кимось, тоді зовсім по-іншому. Тоді зникає майже все. Тому він і тримає в руці гомілкову кістку, тому що в ній, як у дзеркалі, теж відбивається все.
Густий туман, мов у баладі, прийняв у себе і вершника, і його товариша. Далі буде. Вибачте, мені соромно щось публікувати.
